ДВО́Є, ДВІ́ЙКО (ДВО́ЙКО) розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКО розм., ОБО́ЄЧКО розм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був с... смотреть
невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє.
Двійко чис. ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. І. 203. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 362.... смотреть
[dwijko]dwójka (дітей)
невідм. , числ. кільк. , збірн. , розм. Те саме, що двоє.
Двійко́, двойко́, не відм.
дві́йко числівник кількісний двоє збірн.
нескл. двое, два м. и с.; две ж.